Інтернет — як величезна книга, де кожна вебсторінка має свій унікальний числовий номер — IP-адресу. Однак нам не потрібно запам’ятовувати ті дивні числа. Достатньо ввести доменне ім’я, а DNS-сервер перейде на бажаний інтернет-ресурс.
Готові заглибитись в тему, де слова перетворюються в числа, а числа ведуть до безмежних просторів Інтернету? Тоді читайте далі.
Що таке DNS-сервер
Domain Name System або DNS-сервер — це система, яка перетворює ім’я домена (наприклад, www.forexample.com) на IP-адресу. У такий спосіб створюється DNS-запис. Коли ви вводите назву сайту у браузері, сервер переводить її в унікальний номер і допомагає комп'ютеру знайти правильний шлях до вебресурсу.
ДНС-сервери бувають різних видів: кореневі — їх всього є 13, авторитетні, локальні, реєстраційні, кеш-сервери тощо.
Основні функції DNS-сервера
Ця система є критично важливим елементом. Вона виконує безліч ключових функцій, зокрема:
- пов’язує IP-адреси з доменом і забезпечує зручний обмін даними;
- розділяє навантаження між різними серверами і покращує продуктивність мережі;
- зберігає резервні копії інформації для прискорення відповідей на повторні запити.
Як працює DNS-сервер
Отже, ДНС-сервер відповідає за перетворення доменних імен на IP-адреси, які необхідні для встановлення коректного з'єднання з сайтом. Тепер розглянемо принцип роботи DNS.
Весь процес приблизно виглядає так:
- Користувач вводить DNS-запит в пошуковий рядок браузера.
- Браузер перевіряє локальний файл hosts на наявність DNS-запису.
- Якщо запису немає, запит надсилається на локальний ДНС-сервер інтернет-провайдера користувача.
- Якщо локальний DNS-сервер не має потрібної адреси, запит йде на сервери географічних зон.
- Коли запис знаходиться, браузер отримує відповідь з IP-адресою.
- Сервер за вказаною IP відправляє відповідь у вигляді web-сторінки.
Вся інформація про домени та відповідні IP-адреси зберігається у розподіленій базі даних DNS-серверу. Ці сервери організовані в ієрархічну структуру, де кожен рівень сортує домени в логічному порядку:
- домени кореневого рівня;
- верхнього (TLD);
- другого;
- піддомени;
- імена хостів.
Для передачі інформації використовуються протоколи TCP (Transmission Control Protocol) і UDP (User Datagram Protocol). Обидва працюють через порт 53 для взаємодії з DNS-серверами. Найчастіше для швидкої передачі повідомлень DNS використовує UDP. Але коли розмір повідомлень перевищує 512 байтів, то до роботи підключається TCP.
Види DNS-записів
Повернімося ще раз до DNS-записів. Вони містять інформацію про те, яка IP-адреса або це DNS-адреса асоціюються з конкретним доменом чи піддоменом. А ще допомагають визначити, куди слід направити запит, коли користувач вводить доменне ім'я у своєму браузері.
Domain Name System використовує різні типи записів для визначення виду інформації в системі. Є дві категорії: основні та розширені.
Ось деякі ключові види DNS-записів:
- A-запис (Address Record) — використовується для пов'язування домену з його числовою IP-адресою.
- AAAA-запис — зіставляє ім’я хоста з його числовою IPv6-адресою.
- CNAME-запис (Canonical Name Record) — прив’язує псевдонім до канонічного доменного імені.
- MX-запис (Mail Exchange Record) — вказує сервери, які приймають електронну пошту для певного домену.
- TXT-запис (Text Record) — містить текстові дані та використовується для збереження інформації про домен.
- NS-запис (Name Server Record) — вказує на те, які DNS-сервери відповідають за обробку запитів для конкретного домену.
- SOA-запис (Start of Authority Record) — містить адміністративну інформацію, синхронізує дані про домен між різними DNS-серверами.
- SRV-запис (Service Record) — дозволяє ідентифікувати сервер, який надає сервіс для певних служб.
- SPF-запис — містить список поштових серверів, які мають право відправляти листи від імені конкретного домену.
Ці записи разом забезпечують правильну ідентифікацію та роботу доменних імен в інтернеті. Але ключову роль виконують кореневі сервери.
13 кореневих DNS-серверів
Існує всього 13 кореневих DNS-серверів, які розподілені по всьому світу. Саме вони визначають шлях до верхнього рівня доменів. Таке розташування серверів забезпечує користувачам максимально швидкий доступ до інформації. Також цей підхід збільшує стійкість до різних проблем, таких як відмови обладнання чи природні катастрофи, оскільки вони впливають лише на конкретні регіони, залишаючи інші сервери працездатними. До речі, в Україні розміщуються 9 реплік кореневих серверів. Серед них: 2 F.root, D.root, L.root, I.root, J.root, E.root.
Кореневі сервери є фундаментом системи DNS, який допомагає ефективно та точно визначати IP-адреси для доменних імен у всесвітній мережі та підтримувати стабільність.
Захист і надійність кореневих серверів
Але що робить DNS-сервер безпечним? Оскільки вони розташовані у різних частинах світу і мають величезні обчислювальні ресурси, то часто стають об’єктом для DDoS-атак. Однак захист DNS-серверів є пріоритетним, тому для цього вживаються різноманітні заходи безпеки. Зокрема, використовуються захищені версії протоколів DNS over HTTPS та DNS over TLS і постійно відбувається моніторинг та виявлення підозрілих активностей.
Багато DNS-серверів забезпечують високий рівень безпеки, зокрема Cloudflare. Це відбувається завдяки правильним діям операторів мережі, власників доменів та розробників програмного забезпечення. Таким чином, оренда DNS-сервера може стати розумним рішенням для тих, хто прагне забезпечити найвищий рівень надійності та безпеки своєї присутності в Інтернеті.
Система доменних імен DNS виконує ключову роль у впорядкуванні та оптимізації обміну даними. Її ієрархічна структура, розподіл серверів по регіонах та важливі функції забезпечують не лише швидкий доступ до сайтів, а й стійкість системи до можливих відмов та атак. Якщо ви ще думаєте, який ДНС-сервер прописати, розгляньте серед таких варіантів, як Google Public DNS, OpenDNS, Cloudflare DNS, Quad9. Вони вважаються надійними і безпечними DNS-серверами.
