У 1969 році мережа ARPANET з’єднала чотири дослідницькі установи у США. Сьогодні ж інтернетом користуються близько 6 мільярдів людей.
Між цими подіями — десятиліття розробок, які дали нам електронну пошту, вебсайти, пошуковики та доступ до мережі зі смартфона.
У цій статті команда телеком-провайдера GigaTrans розповість детально, як це все відбувалося: коли з’явився інтернет, хто брав участь у його створенні та як експериментальна мережа стала частиною повсякденного життя.
З чого почалася історія інтернету
У 1960-х роках американське агентство перспективних дослідницьких проєктів ARPA, що входило до структури Міністерства оборони США, працювало над об’єднанням комп’ютерів у мережу.
Мета полягала в тому, щоб університети й дослідницькі центри могли обмінюватися даними та користуватися обчислювальними ресурсами одне одного на відстані.
Основою майбутньої мережі стала пакетна передача даних. Її принцип полягає в тому, що інформацію ділять на невеликі частини — пакети, які передають мережею. Це дозволяє різним потокам даних спільно використовувати канали зв’язку.
У 1969 році запрацювала ARPANET — Advanced Research Projects Agency Network. До кінця року вона об’єднала чотири вузли: Каліфорнійський університет у Лос-Анджелесі, Стенфордський дослідницький інститут, Каліфорнійський університет у Санта-Барбарі та Університет Юти.
Перший обмін повідомленнями між комп’ютерами ARPANET відбувся 29 жовтня 1969 року. Програміст Чарлі Клайн із Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі намагався віддалено увійти до комп’ютера Стенфордського дослідницького інституту.
Для цього він вводив команду LOGIN. Система передала літери L та O, після чого стався збій. Так, першим повідомленням в історії ARPANET стало «LO». Приблизно за годину вдалося передати команду повністю.
Цей сеанс підтвердив, що комп’ютери в різних установах можуть обмінюватися даними через нову мережу. Далі до неї почали приєднуватися інші дослідницькі центри.
TCP/IP: як окремі мережі навчилися працювати разом
З розвитком комп’ютерного зв’язку постало нове завдання — об’єднати мережі з різним обладнанням і принципами роботи.
У 1970-х роках Вінт Серф і Боб Кан розробляли підхід до такого об’єднання. Ця робота стала основою набору протоколів TCP/IP. 1 січня 1983 року ARPANET перейшла на них — цю дату часто називають днем народження інтернету в сучасному розумінні.
TCP та IP виконують різні завдання. IP задає правила адресації й передачі пакетів між мережами. TCP забезпечує надійну передачу потоку даних: перевіряє отримання, допомагає відновити втрачені частини та зберігає їхній порядок.
Спільні правила дозволили незалежним мережам взаємодіяти. Так сформувалася основа інтернету як «мережі мереж», до якої могли долучатися нові учасники.
Тому на запитання «коли з’явився інтернет?» можна зустріти дві відповіді. 1969 рік пов’язаний із запуском ARPANET, а 1983-й — із переходом на протоколи, що стали основою глобального об’єднання мереж.
Як з’явилася електронна пошта
На початку 1970-х мережеві можливості розширилися, і користувачі отримали інструмент для обміну листами між різними комп’ютерами.
У 1971 році програміст Рей Томлінсон із компанії BBN розробив систему мережевої електронної пошти для ARPANET. До цього електронні повідомлення вже можна було залишати користувачам одного комп’ютера. Розробка Томлінсона дозволила надсилати їх на інші машини.
Він також обрав символ @ для відокремлення імені користувача від назви комп’ютера в адресі. Таким чином, формат user@host став основою адрес електронної пошти, якими ми користуємося досі.
Пошта дала учасникам мережі зручний спосіб обговорювати розробки, ставити запитання й координувати роботу. Для такого спілкування співрозмовникам більше не потрібно було одночасно бути біля своїх комп’ютерів.
World Wide Web: звідки взялися вебсайти
До появи вебсайтів інтернет уже використовували для електронної пошти, передачі файлів і віддаленого доступу до комп’ютерів. Проте робота з ним вимагала спеціальних програм і знань.
У 1989 році британський учений Тім Бернерс-Лі, який працював у CERN, запропонував систему обміну інформацією через пов’язані гіперпосиланнями документи. Вона отримала назву World Wide Web, або WWW — Всесвітня павутина.
До кінця 1990 року Бернерс-Лі створив перший вебсервер і браузер. У 1991-му програмне забезпечення WWW стало доступним ширшій аудиторії. Перший вебсайт розповідав про сам проєкт та пояснював, як ним користуватися.
Для роботи вебу були розроблені HTML — мова розмітки сторінок, HTTP — протокол обміну між браузером і сервером, а також система адрес ресурсів.
Відтоді користувач міг переходити від одного документа до іншого за посиланнями. Цей принцип зберігається й сьогодні, коли ми відкриваємо новину, сторінку товару або статтю в блозі.
Важливо уточнити, що інтернет і WWW мають різне значення. Перший забезпечує передачу даних між мережами. Натомість Всесвітня павутина — це система вебресурсів, що працює через цю інфраструктуру.
Саме тому Бернерса-Лі коректно називати винахідником саме вебу. Натомість створення інтернету стало результатом роботи багатьох дослідників та інженерів.
Браузери, провайдери та перші пошуковики
Поява вебсторінок дала користувачам зручний спосіб переходити між документами, а графічні браузери зробили цей процес доступнішим.
У 1993 році вийшов Mosaic, в якому можна було разом переглядати текст і зображення у зрозумілому віконному інтерфейсі. Того ж року CERN зробив програмне забезпечення WWW вільно доступним, що сприяло його поширенню.
Розробники почали створювати нові інструменти для роботи з вебом. У 1994 році з’явився Netscape Navigator, який швидко став одним із найпопулярніших браузерів. Згодом він отримав конкурента — Internet Explorer. Браузери розвивалися, і перегляд сайтів ставав дедалі простішим для людей без спеціальних технічних знань.
Зі зростанням аудиторії збільшувалася й кількість сайтів. Знати адреси потрібних сторінок або переходити за знайомими посиланнями вже було недостатньо — користувачам потрібні були інструменти пошуку.
Спочатку орієнтуватися допомагали каталоги сайтів і ранні пошуковики. Проте вже у 1998 році Ларрі Пейдж і Сергій Брін заснували Google. Він використовував посилання між сторінками для оцінювання їхньої важливості й добору результатів за запитом користувача.
Від dial-up до постійного підключення
Для багатьох користувачів перше знайомство з інтернетом почалося зі звуку підключення модема. Dial-up використовував звичайну телефонну лінію, щоб набирати номер провайдера та встановити з’єднання. Під час сеансу лінія була зайнята, тому звичайний телефонний дзвінок доводилося відкладати.
Наприкінці 1990-х модеми підтримували завантаження даних на швидкості до 56 кбіт/с. Проте реальна швидкість залежала від якості лінії та умов з’єднання. Цього вистачало для листування й нескладних сторінок. Завантаження великих файлів могло тривати годинами, а обрив зв’язку змушував повторювати спробу.
У 2000-х поширювався широкосмуговий доступ: DSL через телефонні лінії, кабельні мережі та Ethernet-підключення. Оптоволокно дедалі ширше використовували в магістралях і мережах доступу, поступово наближаючи його до користувача.
Зросла швидкість, а підключення стало постійним. Користувачі отримали змогу спілкуватися через відеозв’язок і передавати великі файли. Для компаній інтернет для бізнесу став основою переходу до хмарних сервісів та організації роботи віддалених команд.
Як інтернет став мобільним
Доступ до мережі з телефона існував і до 3G, зокрема через GPRS та EDGE. Проте розвиток наступних поколінь мобільного зв’язку зробив його значно зручнішим.
Комерційні мережі 3G почали працювати на початку 2000-х. У міру їхнього поширення та розвитку смартфонів користувачі отримували більше можливостей для перегляду сайтів, роботи з поштою й картами.
У 2010-х поширення 4G/LTE зробило доступнішими мобільне відео, онлайн-дзвінки та передачу великих файлів. Телефон перетворився на повноцінний пристрій для щоденної роботи в інтернеті.
Мережі 5G розширюють можливості мобільного зв’язку ще далі та створюють умови для розвитку промислової автоматизації, інтернету речей та інших систем, що потребують швидкого обміну даними.
Коли інтернет з’явився в Україні
Одне з перших підключень з України до міжнародної комп’ютерної мережі відбулося 19 грудня 1990 року. У грудні 1992 року Україні делегували домен верхнього рівня .ua.
Невдовзі з’явилися 27 географічних доменів для регіонів країни, а в другій половині 1990-х — com.ua, gov.ua, edu.ua та інші зони для комерційних, державних і освітніх ресурсів.
Тоді користувачі переважно обмінювалися електронною поштою. Комп’ютер через модем зв’язувався з іншим вузлом, передавав накопичені повідомлення й отримував нові. Постійного доступу до мережі, до якого ми звикли, ще не було.
Поступово комерційні провайдери почали підключати компанії та домашні комп’ютери. Вже у 2000-х поширювалися широкосмугові підключення. Провайдери прокладали мережі в житлових будинках, а DSL дозволив користуватися інтернетом і телефоном одночасно.
Висновок
За понад п’ять десятиліть інтернет пройшов шлях від чотирьох вузлів до глобальної мережі, без якої важко уявити повсякденне життя, навчання та роботу.
Підводні кабелі з’єднують континенти, супутники допомагають підключати віддалені куточки планети, а датацентри зберігають і обробляють дані мільярдів користувачів.
Уся ця інфраструктура дозволяє нам за лічені секунди робити те, що колись потребувало днів або було взагалі неможливим: надіслати документ на інший континент чи побачити близьких за тисячі кілометрів. Саме такі щоденні можливості найкраще демонструють, наскільки далеко інтернет просунувся від свого першого повідомлення.
